Активізація санкцій
Це вже 11 рішення РНБО про санкції спочатку року.
До цього рішення Радбезу вводились указами президента:
- №203 - рішення РНБО від 14 травня,
- №169 - рішення РНБО від 15 квітня,
- №140 - рішення РНБО від 2 квітня,
- №123 - рішення РНБО від 19 березня,
- №109 - рішення РНБО від 23 березня,
- №107 - рішення РНБО від 11 березня,
- №81 - рішення РНБО від 26 лютого,
- №67 - рішення РНБО від 19 лютого,
- №43 - рішення РНБО від 2 лютого,
- №36 - рішення РНБО від 29 січня.
Для прикладу, в 2020 і 2019 роках було всього по одному рішенню РНБО про санкції. Тоді вони, в основному, стосувались фізосіб і юросіб, які мають відношення до країни агресора – Російської Федерації.
З 2021 року президент почав використовувати інструмент санкцій для вирішення внутрішніх проблем. Спочатку така активність подобалась, принаймні, чиновникам з команди президента.
Очевидна причина таких дій полягала у відсутності можливостей "покарати олігархів". Тобто – порушників закону, які мають великий капітал, щоб підкупити правоохоронні органи, ЗМІ, чиновників, депутатів і суддів.
Але з часом навіть члени команди президента почали нервово реагувати на чергові анонси санкцій, називаючи засідання РБНО нескінченним "п’ятничним серіалом".
Рішення РНБО все більше підміняють собою повноваження інших суб’єктів владних повноважень. Як раніше будь-яке рішення держоргану відміняв Окружний адміністративний суд Києва (ОАСК), який і досі існує, так сьогодні РНБО взяло на себе функції нормотворчості інших держорганів.
Багато проблем, які б легко могли вирішити Кабмін, або Верховна Рада, вирішує РНБО. Чи-то президент не впевнений в лояльності уряду і парламентської більшості, чи-то хоче особисто приймати популярні рішення, щоб на цьому піаритись.
Хто потрапив під санкції
Як відомо, санкційні списки готуються на підставі даних Служби безпеки України. Її очолює Іван Баканов – довірена особа Зеленського. Нагадаємо, голова СБУ інституційно залежить від президента, який призначає і звільняє голову Служби.
Новости по теме: В Венесуэле задержали одного из соратников Гуайдо
Останні "червневі санкції" відрізнялись великим обсягом. Додатки зі списками фізичних і юридичних осіб налічують по 540 позицій.
Для прикладу, в 2020 році додатки містили близько 370 фізосіб і 240 юросіб.
Щодо фізосіб, крім великої кількості російських чиновників, бізнесменів, поп-зірок, цікавими в контексті української економіки є два прізвища: Павла Фукса, який має російське громадянство і Дмитра Фірташа, який перебуває під домашнім арештом у Відні (Австрія).
Що стосується списку юроосіб, цього разу з 540 компаній українських – близько 40. Частина з них – дочки російських компаній, які поки що проходили повз увагу СБУ.
Також велику частку займають фірми з кодами діяльності в сфері ІТ, які зареєстровані на одних й тих самих осіб. Вони мають всі ознаки учасників конвертаційних центрів.
Третя група – це власники спеціальних дозволів на розробку корисних копалин. Всього в цей список потрапили 9 компаній.
Єдиним видом санкцій, який до них застосовується – це "анулювання спецдозволів на користування надрами".
Один з титанових ГЗК Фірташа
Лише одна з дев’яти компаній належить Дмитру Фірташу. Це гірничо-збагачувальний комбінат (ГЗК) "Валки-Ільменіт", який мав спец-дозволи на розробку Валки-Гацківського і Стремигородського родовищ ільменітових (титанових) руд поблизу міста Іршанськ в Житомирській області.
В 2020 році підприємство отримало 118 млн грн виручки і 11 млн грн прибутку.
Новости по теме: Очнуться после гипноза США. Меркель заставила задуматься Прибалтику
Не зрозуміла логіка такої вибірковості. Як відомо, в фінансово-промислову групу Фірташа Group DF входить декілька напрямків бізнесу:
- Азотний бізнес: заводи з виробництва азотних добрив черкаський "Азот", "Сєвєродонецьке об’єднання Азот", "Рівнеазот". Крім того менджмент Фірташа контролює держкомпанію "Сумихімпром".
- Газовий бізнес: група операторів систем розподілу газу "Регіональна газова компанія" (РГК) і група газових трейдерів – ЙЕ Енергія.
- Агробізнес: тепличний комплекс "Синьків Агро", розташований в Тернопільській області.
- Логістичний бізнес: експедитор "Ніка Транс Логістика" і портовий термінал "Ніка Тера" у Миколаївському порту.
- Медійний бізнес: Inter Media Group.
- Титановий бізнес: "Валкі-Ільменіт", Мотронівський ГЗК і Межиріченський ГЗК. Також Фіртш продовжує судитись за Запорізький титаномагнієвий комбінат (ЗТМК) з Фондом держмайна (ФДМУ).
Тобто, з усіх бізнесів Фірташа СБУ і РНБО обрала лише титановий. І то – лише один ГЗК з трьох.
Сьогодні найбільшим є Межиріченський ГЗК, який розробляє Межирічне родовище ільменіту біля того ж Іршанську. В 2020 році виручка ГЗК склала 590 млн грн.
Мотронівський ГЗК володіє спецдозволом на розробку Малишевського родовища цирконієвих, рутилових і ільменітових руд неподалік Вільногорську Дніпропетровської області.
Ліцензія була отримана "Кримським Титаном" Фірташа ще в 2009 році. В 2019 році переоформлена на Мотронівський ГЗК. Але до цього часу розробка не ведеться.
Прикметно, що ГЗК Фірташа розташовані поряд з комбінатами державної "Об’єднаної гірничо-хімічної компанії" (ОГХК) у Іршанську і Вільногорську. Приватизація ОГХК запланована на кінець серпня.
Хто б не купив компанію, він постане перед проблемою розширення території розробки родовищ і отримання нових спецдозволів.
Недобудований залізорудний ГЗК Жеваго
Ще одна незрозуміла позиція – накладання санкцій на Біланівський ГЗК, який входить в корпорацію Ferrexpo Костянтина Жеваго. Її акції торгуються на Лондонській біржі.
В грудні 2019 року Жеваго був оголошений у розшук після того, як не явився в суд по справі щодо виводу коштів з ліквідованого банку "Фінанси і кредит", який належав Жеваго. Однак під санкції він ще не потрапляв.
З того часу Жеваго перебуває за межами країни. З ним афілійовані фармацевтична компанія Артеріум, АвтоКрАЗ, виробник шин Росава і власне залізорудна компанія Ferrexpo.
Ferrexpo – другий після Метінвесту Ріната Ахметова і Вадима Новинського експортер залізорудної сировини з Україні.
Наразі холдинг оперує працюючими Полтавським ГЗК і Єристівським ГЗК біля міста Горішні Плавні в Полтавській області. В 2020 році ці два ГЗК отримали майже 41 млрд грн виручки і більше 12 млрд грн сукупного прибутку.
Біланівський ГЗК був створений в 2009 році і мав стати продовженням Полтавського і Єристівського комбінатів.
Вже декілька років Ferrexpo активно готується до запуску робіт на родовищі. Викуповуються земельні ділянки у фізосіб на території майбутнього ГЗК, закуповується техніка.
В 2020 році непобудований ГЗК мав виручку 9 млн грн.
Непобудований титановий ГЗК Бродського
Ще одна компанія, яку санкції лишили спецдозволу – "Рутил-ільменітова компанія" (РІКО). Вона мала ліцензію на розробку Тарасівського родовища цирконієвих, рутилових та ільменітових руд в Володарському районі Київської області.
РІКО належать офшору з Белізу Madelot Ltd. Однак жителі Володарського району пов’язують підприємство з дніпровським бізнесменом Андрієм Бродським, засновником ВКФ "Велта".
Дійсно, згідно даних Youcontrol, в 2012-2013 роках директором РІКО був Вадим Москаленко – партнер Бродьского.
В інтерв’ю ЕП в грудні 2020 року Бродський розповів, що йому належить 60% ВКФ "Велта". Ще по 20% належить його партнерам Віталію Малахову та Вадиму Москаленко.
"Велта" оперує Бирзулівським родовищем титанових руд та будує ГЗК на Лікарівському родовищі. Обидва знаходяться у Новомиргородському районі Кіровоградської області.
ВКФ "Велта" – другий за обсягами експортер титанової сировини після державного ОГХК.
Жителі Володарського та Білоцерківського районів Київської області активно виступали проти розробки Тарасівського родовища, вказуючи на потенційне забруднення річки Рось.
Влітку 2019 року була запущена петиція Президенту про заборону побудови кар’єру, яка набрала 5 тис. голосів при необхідних 25 тисячах.
Сплячі ліцензії
Втрата ліцензій іншими компаніями більш прогнозована. Майже всі вони не ведуть господарської діяльності. Відтак, їх власникам в найближчий час реалізувати своє право на видобуток копалин і так не вдалось би. Хіба що, продати юрособи-"пустишки" разом із спецдозволами.
Так, ліцензію на розробку Новополтавського родовища апатитових руд в Запорізькій області втратила "Волинська гірничо-хімічна компанія". До 2012 року вона належала Володимиру Бардасю.
В 2009 році, коли компанія отримала погодження на будівництво ГЗК від Запорізької облради, вона обіцяла інвестувати $280 млн і створити більше тисячі робочих місць.
Два спецдозволи на розробку газових родовищ в Закарпатській області втратила компанія "Тисгаз". Її засновник, громадянин США Михайло Афендіков помер 1 лютого 2021 року.
Афендіков був засновником видобувної компанії Cub Energy. В 2016 році вона продала свій основний актив "Куб Газ" холдингу Burisma Миколи Злочевського.
Окремо слід сказати про газові активи російського громадянина Павла Фукса, на якого накладені персональні санкції.
В 2014 році Фукс придбав у Едуарда Ставицького компанію "Голден Деррік", яка володіла трьома десятками спецдозволів на видобуток газу в Полтавській області. Але втратила їх після Революції гідності.
Фукс перейменував компанію у "Іст Юроуп Петролеум". Через суди вона повернула собі ліцензії. І відразу передала їх на два десятки інших юросіб.
У липні 2018 року Полтавська облрада під керівництвом Олександра Біленького погодила півтори десятки спецдозволів цим компаніям з орбіти Фукса.
Указом президента №123, що ввів у дію рішення РНБО від 19 березня 2021 року, були накладені санкції на ці 19 компаній Фукса. Санкції стосувались анулювання спецдозволів на видобуток газу у Полтавській області.
Прикметно, що остання група компаній могла позбутись спецдозволів у менш радикальний спосіб. Ще в 2018 році керівник державної компанії "Укргазвидобування" вказував на проблему "сплячих ліцензій", які забрав собі Фукс для перепродажу.
Асоціація газовидобувних компаній пропонувала законодавчо обмежити строк дії сплячих ліцензій. А уряд Олексія Гончарука в 2019 році пропонував увести податок на сплячі ліцензії.
Втім, корупціонерів та компанії-"пустишки" вдалось позбавили спецдозволів лише рішенням РНБО
